13 січня в Молодому театрі відбулась прем’єра нової вистави – «Любовні листи до Сталіна». Дивна назва, правда? Це історія про одностороннє листування Михайла Булгакова та великого вождя. Письменник неодноразово надсилав листи Сталіну через цензурування своїх творів. Цей історичний факт і склав сюжет для п’єси, яку написав Хуан Майорга.

На сцені тільки три персонажі: Булгаков, його дружина і Сталін. Мало декорацій – лише спеціальні білі екрани, на яких періодично показують Кремль, та стіл письменника. Іноді грає музика, а після особливо пафосних фраз лунає пекельний сміх(і до чого це??).

Попри те, що вистава триває лише півтори години і без антракту, дуже складно висидіти її повністю. Причина в самому сюжеті вистави – він надто статичний. Бракує якихось дій, нових персонажів та навіть банальної зміни декорацій. Протягом вистави на сцені фактично нічого не змінюється. Немає нічого такого, що могло б зацікавити глядача. Бракне навіть жартів, які б класно вписалися в основний конфлікт. Адже, погодьтеся, смішно бачити Сталіна в домашніх капцях, який лежить на столі. Проте, попри велику кількість таких от кумедних моментів, жоден з них не був справді смішним. Ні, це ні в якому разі не комедія, це серйозний драматичний твір. Принаймні, виникає таке враження. Як можна сміятися, коли Булгаков жбурляє свої книжки, кажучи, що це непотріб?
Мені здається, це могла б бути чудова вистава, якби в неї додали набагато більше гумору. А без нього просто хочеться встати після перших 20 хвилин і вийти, бо ж вже навіть тоді ти знаєш, що ця вистава закінчиться тим самим, чим почалась.