Повернення сліпої принцеси

Якщо театр на сьогодні прийнято вважати найбільш непопулярним мистецтвом , принаймні, менш популярним за те ж кіно чи візуалку, то, згідно з цією класифікацією, оперний театр взагалі має бути зачинений. На сайтах про культуру ви навряд знайдете свіженький відгук на балет чи оперу. Застаріло. Нудно. Ще й квитки дорого коштують. Нащо туди взагалі ходити?

Тож від театрів такого типу вже давно нічого не очікують. З сезону в сезон практично одне й те саме. Максимум цікавого, який може запропонувати оперний на сьогодні, це гастролі якихось інших театрів.
Аж раптом Національна опера України наприкінці свого 143-ого театрального сезону розродилась новою виставою(певно, то був такий собі тестовий запуск). Неочікуваним дітищем стала остання опера П.І.Чайковського – «Іоланта». На сцені київського оперного ця вистава вже не вперше. «Іоланта» була в репертуарі театру в минулих театральних сезонах починаючи з далекого 1903-ого і закінчуючи радянськими “сімдесятими”(щоправда, з великими перервами). Сучасна постановка «Іоланти», буцімто, не надто відрізняється від попередніх і через це зазнає критики від доброзичливих українських ЗМІ. Я, на жаль, на прем’єрі 1961 року в Державному академічному театрі опери та балету УРСР ім..Т.Г. Шевченка не була присутньою, тому нічого щодо порівняння постановок сказати не можу.

«Іоланта» 2011 року – опера з чудовим акторським складом, неймовірними декораціями та трохи дивакуватим сюжетом. В основу вистави покладено драму датського письменника Генріха Герца – «Дочка короля Рене». Це історія про сліпу доньку короля, якій, за наказом батька, впродовж всього її життя нахабно брехали, тобто не розповідали про її неповноцінність. Оберігаючи таким чином безтурботне життя своєї доньки, король зробив її одужання неможливим, адже для того, аби Іоланта знову почала бачити, необхідно, щоб вона цього захотіла. Розкривати всі подробиці сюжету не буду. Не хвилюйтесь, все закінчується таким нетрадиційним для Чайковського гепі-ендом. Наприкінці звучить радісний гімн, всі обіймаються і падають на коліна.

Першим, що вражає в постановці, є музика. Працюючи над «Іолантою» композитор не зрадив собі. Опера насичена характерними для Чайковського мотивами. Схожість мелодій особливо стає помітною в трагічних моментах. «Іоланта» є не надто відомою оперою Чайковського, але в музичному плані вона нічим не поступається попереднім, більш популярним творам майстра. Так, наприклад, арія короля Рене за своєю емоційністю не гірша від славетної арії Ленського.
Арія короля Рене(пощастило знайти відео саме з постановки Національної опери України)