Восьмого та дев’ятого жовтня у Києві гостював французький Національний центр хореографії, який привіз з собою легендарну історію про міфічних закоханих: Дафніса та Хлою.

Однойменний роман давньогрецького письменника Лонга був вперше перетворений на балет у 1912 році в паризькому театрі Шатле. Тоді сюжет твору був суттєво скорочений до трьох картин, а у самій постановці брали участь близько двадцяти людей.
Другою спробою інтерпретації давньогрецької історії була хореографічна вистава 1982 року, поставлена у Будинку культури міста Ґренобль(Франція), яку здійснив Жан-Клод Галотта разом з групою Еміль Дюбуа. Новий балет «Дафніс та Хлоя» мав дуже мало спільного з паризькою версією, а конкретно – лише назву та імена головних героїв. Тривалість вистави була ще більш скорочена, так само й кількість дійових осіб була зведена лише до трьох. Крім того, музику Равеля, яка використовувалась раніше, замінили на живе виконання нових композицій Анрі Торгом, котрий часто імпровізував на сцені, а тому акторам також доводилось підлаштовуватись під супровід та імпровізувати. Постановка Жана-Клода Галотти була принципово новою, більш динамічною та неочікуваною, ніж паризька інтерпретація.
Сучасні «Дафніс та Хлоя» – спроба відродити виставу 1982 року. З того часу в організації самого балету дещо змінилось: тепер музика лунає в записі, акторський склад був повністю замінений на нових танцівників, проте основна сюжетна лінія все ж залишилась. Хореографом нової постановки є незмінний Жан-Клод Галотта, який тепер вже залишив кар’єру виконавця і остаточно перетворився на хореографа.На цьому нововведення, порівняно з постановкою 1982 року, закінчуються. Зміни зовсім не зачепили основних елементів вистави: сюжету, хореографії.
В основі балету лежить дуже проста історія, на якій він і тримається. Це історія про любовний трикутник між Дафнісом, Хлоєю та богом Паном. Усі троє поступово закохуються один в одного, що призводить до такого собі дивакуватого конфлікту, який до кінця вистави(та й після нього) залишається не розв’язаним.
Вистава вражає своєю лаконічністю: лише троє танцівників без декорацій та пафосних костюмів, тільки емоції. «Дафніс і Хлоя» – така дуже чесна вистава без яскравих плям, які відволікають від основної ідеї дійства. Вся увага глядачів мимоволі прикута лише до танцівників, до їх різких рухів, до їх гри. Окрім того, сама вистава складається лише з восьми коротких епізодів, тому за цей час жодна людина не встигнула б знудитись.


Загалом вистава «Дафніс та Хлоя» справила позитивне враження. Можливо, так сталось ще й тому, що після спектаклю відбулось спілкування з артистами у залі. Сиділи вони перед глядачами прямо на сцені, замріяні, ніби щойно прокинулись, а не стрибали впродовж цілої години, і відповідали на запитання залу, жартували, усміхались. Ну, як тут їх не полюбити…